четвер, 7 липня 2011 р.

Батяри і КБМ.

  Одного разу, ведучи екскурсію Львовом для знайомих з центральної України, я розповідав про особливу Львівську субкультуру – Батярів. Опісля ввечері, сидячи в одній з львівських кнайп, за келихом пива, розмова зайшла про вже не маловідомий КБМ. Під час цієї бесіди мені задали досить цікаве питання : «Так виходить, що КБМ - це сучасні батяри..?». Тоді я, чи не вперше, замислився над цим питанням.
  Відпочиваючи з друзями на ФортМіссії 2011, почув вислів : «Так, це ж пісня про нас!» (До слова автором цього вислову є Данік, або ж Брутальний Філософ). В цей час звучала пісня «Ми - хлопці з Бандерштату» у виконанні Мертвого Півня. Саме це і підштовхнуло мене до написання цього скромного тексту.
  Про батярів написано не мало, але все це, на жаль, малодоступне та маловідоме пересічному українському читачеві. Саме з цим і пов’язані мої більш розлогі вставки про батярів, як особливу львівську культуру.
  Сам термін «батяр» походить від угорського «betyar» і означає «волоцюга», «гульвіса», «розбійник», «шельма», «пияк», «обірванець», «авантюрист». Коли ця назва була занесена до Львова – невідомо. Одні твердять, що її принесли ще за часів середньовіччя придворні королеви Ядвіги, інші відносять походження назви до пізніших австрійських часів. Яків Роллауер у праці “Співаюче передмістя” (Львів, 1911) називає батярів “козаками, львівськими дітьми”. Без сумніву, йдеться про спільний для батярів та українських козаків дух авантюризму. Але справа не в терміні, а в явищі унікальної львівської міської культури, цим терміном охрещеної. Те, що така неформальна міська культура з’явилась у Львові – логічно, адже це явище притаманне всім багатонаціональним містам, передовсім портам, де перетинаються культури, мови і звичаї десятків народів. Такий Марсель, така Одеса. І хоча Львів – не порт, але, але влучно збудований на перехресті торгових шляхів Схід–Захід, від свого першого каменю був приречений на статус "маленького Вавилону". Народам, що тлумились на клаптику землі під захистом міських мурів, не залишалось іншого шляху до мирного співіснування, окрім гумору. Саме він допомагав стирати кордони між законами віри і відмінностями звичаїв, саме він переводив рейки при загостренні побутових, соціальних, національних конфліктів. Отож гумор – повноправний мешканець стародавнього Львова.
  Якщо порівнювати вище сказане з КБМ, то я б не наважився назвати їх волоцюгами і обірванцями. Так, це люди котрі люблять гучно погуляти та гарно провести час але… Але точно далеко не волоцюги і обірванці… Той, хто знає їх хоча б трішки, підтвердить це. Щодо гумору, як повноправного мешканця давнього Львова, то він (гумор) точно не поміняв прописки. І жарти КБМу є яскравим свідченням цього.
  В одній з досить не поганих статей про культуру Львова я вичитав : «Львівський батяр – не злочинець, він – відчайдух, чия енергія і вітальна сила під’юджувала його на численні витівки, ризиковані жарти, бійки та бурхливі любовні романи...». Прочитавши це та закривши перші два слова, я зрозумів, що мова йде саме про Брутальних Мужчин.
  Що ще, окрім бійок, жартів та «бурхливих романів» так яскраво виділяло батярів на фоні мешканців Львова часів ХІХ-ХХ ст.? Це ж, по любому, любов до віпочинку з хорошою компанією в хорошій кнайпі за гальбою хорошого пива. Адже батяри гуртувались по шинках або «садочках» (невеликих закладах, відкритих власниками місцевих броварень).
  Знову ж таки, порівнюючи це з відпочинком Клубу Брутальних Мужчин стає дещо смішно. Хороша компанія – а КБМ не така  ? Хороша кнайпа – у Львові цього добра достатньо. Хороше пиво – а в хороших кнайпах наливають погане пиво?
  Наприкінці ХІХ, початках ХХ століття, батярська тема стає улюбленою темою львівського сатиричного журналу «Поцєнґєль», що виходив у 1911-1933 роках. На шпальтах цього видання вперше почали друкуватись жарти батярським сленгом. Постійними персонажами цього часопису стає тріо: Юзько Чухрай із Замарстинова у супроводі панни Янтосі Пражухи і Мартина Залевайка. Популярність цих героїв була такою широкою, що редакція журналу в 1912 року почала видавати новий сатиричний часопис «Геца», який мав підтитул «Гумористичний тижневик Юзька Чухрая».
  Часопис, тижневик, сатиричний журнал. Чим вам не підписка в Вконтакті? Єдине, чого поки що не вистачає, так це - своїх героїв. Надіємося, з появою першого номеру Брутальних коміксів все виправиться.
  Аналогічно, як і зі своїми героями, КБМу не хватає радіопередачі та кінофільмів. В 1933 році на львівському радіо з'явилася гумористична передача «На веселій львівській хвилі». Її герої Щепко й Тонько у виконанні акторів Казімєжа Вайди і Генрика Фоґельфінґера стали артистичним символом львівського батярства.
  1936 року Щепко і Тонько знялися у фільмі “Буде ліпше!” Успіх перевершив усі сподівання. Фільм довго не сходив з екранів кінотеатрів. У ньому вперше заспівано “Тілько ві Львові”. Другий фільм з участю Щепка і Тонька – “Волоцюги”, третій – “Серце батяра” (1939) публіка так і не побачила, бо всі екземпляри згоріли у вогні Другої світової війни. Проте пісня з цього фільму (з такою ж назвою) побила всі рекорди популярності інших різновидів батярської творчості.

Олег Годунько

6 коментарів:

  1. дуже добра стаття. Можна дати посилання на скачування пісні "Ми - хлопці з Бандерштату"?

    ВідповістиВидалити
  2. Автор видалив цей коментар.

    ВідповістиВидалити
  3. http://www.sharovar.net/brati-gadjukni-mi-hlopc-z-bandershtadtu.mp3.html

    ВідповістиВидалити